Він глибоко вдихав її волосся
Із ароматом оксамитових троянд.
Принаймні так йому здалося
З тих пір крім неї він нікого не кохав.
Вона була, як місяць ясна,
З блакитними очима,мов вогні.
Завжди привітна і прекрасна
Її усмішка торкалася душі.
Шовкові руки дуже ніжні,
Солодкі, наче мід, були вуста.
А шкіра біло-білосніжна,
Неначе янгол неземна.
Хіба ж цього для щастя досить?
Здивовано його спитали.
На роздуми одну хвилину просить
І згодом чоловік відповідає:
Ось уявіть – навкруги темно.
Потрібно йти, а сил не вистачає.
Уже, здається, все даремно
Та раптом її погляд оживляє.
Слова в потрібний час – немов ковток повітря.
Її підтримка надважлива
Із темряви, неначе промінь світла
Пробився й освітлив усе довкола.
Вона – розважна і спокійна,
Правдива,чесна й справедлива.
Часом буває непокірна,
Але в коханні все можливо.
У ній я оселився назавжди
Життя без неї не існує.
Як квіти не розквітнуть без весни
Так і душа моя без її погляду сумує.
Додати коментар