У сні зустрілись дві душі
Посеред поля у глуші
Одна весела, жвава, молода,
А інша – сплакана, сумна.
– Чого сумуєш? – запиталася весела? –
Чому руками ти розвела?
Образила кого чи обдурила?
Скажи мені, чому ти затужила?
Сумна душа обличчя опустила,
Трішки подумала та й відповіла:
– Ні! Не образила нікого
Не брала з роду я чужого…
– Чому ж тоді ти зажурилась?
Можливо, просто ти втомилась?!
– Еге ж, втомилась, сил немає…
Набридло все, кров закипає…
Що ж за таке дурне життя?
Постійно чорна й чорна полоса.
У жодній справі не щастить
До чого не берусь – усе по шву тріщить,
Від цього не весела, а сумна,
Бо моє серце радості не зна!
Весела мовчки озирнулась,
Закликала рукою й посміхнулась
– Іди сюди, тобі щось покажу,
Чому радіти маєш, розкажу!
Поглянь, як ніжно сплять малята…
Це ж твої діти-янголята!
Вони невинні, щиро вірять в чудеса.
Ти своїм сумом розбиваєш їх серця..
Дивись, дочка твоя сім’ю намалювала
А під малюнком слово “щастя” написала!
Поглянь, це ж ти, вона, ще брат і тато –
Ви всі разом: ось, що для неї свято!
Ту чорну полосу не зможе зрозуміти,
А без твоєї усмішки їй не радіти!
А бачиш зліва зошит син сховав,
У нього свої мрії записав
Про те, як мріє чемпіоном стати,
Він пише, що неможна руки опускати.
Бо ж ти сама його цьому навчила
“Ніколи не здавайся!” – говорила!
Чому ж тоді сьогодні ти сумна?
Куди поділась віра в себе? Ти ж не є слабка???!!!
Сумна душа замислилась й сказала:
– Чого це, справді, я прив’яла?
Права ти, є мені чому радіти
Заради кого жити і любити!
А решта все довкола зачекає
В житті потрібне те, що надихає:
На добру думку, на хороші вчинки,
Що дійсно варте кожної хвилинки!
Додати коментар